Лікувати, рятувати життя і передавати свої знання іншим – ці принципи закладені у клятві Гіппократа. Особливо актуальні та важливі вони для нашої країни зараз: медики виконували свою місію милосердя, коли днями й ночами чергували на Майдані, а тепер – борються за життя захисників на Сході країни. При цьому й цивільне населення потребує їхньої допомоги. Тож мусять встигати воювати, так би мовити, на двох фронтах. Ось тому Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова (ПДМШ) розпочав практику короткострокової роботи медиків у зоні АТО. Одним із його добровольців став і активіст Вільної профспілки медичних працівників України з Києва Руслан Добровольський.
Добровольцями змогли стати не всі
Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова – це особливе об’єднання медиків і активістів, які намагаються забезпечити надання якісної медичної допомоги як військовим, так і цивільному населенню у зоні АТО. Руслан Добровольський, довго не роздумуючи, вирішив долучитися до цієї ініціативи, й разом ще з п’ятьма столичними медпрацівниками поїхав на місяць на Схід. Щоправда, зізнається він, вирушили у район бойових дій ті, хто міг взяти відпустку – чергову чи без збереження зарплати. Бо на той час Міністерство охорони здоров’я не надто сприяло, тому не всі охочі змогли стати добровольцями.
«Особисто я перебував у артилерійському дивізіоні в Луганській області, – розповідає Руслан Добровольський. – Надавав допомогу як військовим, так і жителям навколишніх населених пунктів. Оскільки я лікар загальної практики, то був там затребуваним, бо міг сам впоратися з різними недугами. В артилеристів здебільшого виникали проблеми зі слухом. У лікарів там практично є всі умови, щоб якісно провести медичний огляд. Мобільний шпиталь забезпечений усім необхідним завдяки благодійникам».
Сподіватися на себе і того, хто поруч
Загалом у зоні АТО потрібні лікарі-добровольці різного фаху. За словами Руслана Добровольського, на Сході дефіцит медичних кадрів спостерігається як у війську, так і серед мирного населення. Тому місцеві мешканці, які не завжди приязно ставляться до українських вояків, медиків-добровольців шанують, вірять їм та в усьому намагаються сприяти. Військовим наші лікарі не тільки надавали необхідну медичну допомогу, а й навчали їх, як зарадити собі чи пораненому товаришеві.
«На щастя, під час мого перебування на Сході активні бойові дії не велися, – згадує профспілківець. – Тож ми використовували час для навчання військових надавати першу медичну допомогу. Адже солдат під час бою може сподіватися тільки на себе й на того, хто у той час опинився поруч. Саме тому воякам важливо володіти основами тактичної медицини, щоб за необхідності змогти допомогти самому собі, чи товаришеві. Бо медикам переміщатися під обстрілами вкрай важко, а іноді буває і взагалі неможливо».
Досвід здобув на Майдані
Вирушити у зону, де йдуть бойові дії – крок непростий, він потребує не лише відваги та сміливості, а й спеціальної підготовки, зокрема психологічної. І медпрацівники ПДМШ її проходять.
«Узагалі можу назвати себе активним учасником Революції гідності: Майдану не покидав до його закінчення, – сказав Руслан Добровольський. – Тож мав уже певний досвід надання медичної допомоги у складних, наближених до бойових, умовах. Однак підготовка з тактичної медицини не завадила. Бо робота під обстрілами зі стрілецької й артилерійської зброї має свої особливості».
Руслан Добровольський планує невдовзі знову повернутися у зону АТО, бо розуміє, що на передовій він дуже потрібний. До речі, зараз там у складі ПДМШ перебувають його колеги з Вільної профспілки медичних працівників України. Вперше у складі добровільного шпиталю з’явився стоматолог. Як пояснив Руслан Добровольський, формат місячних відряджень медиків різного профілю досить ефективний, бо дозволяє надавати допомогу більшій кількості людей. Наприклад, один фахівець на 100 осіб – не завжди виправданий. Інша річ, коли він може допомагати і на фронті, й у тилу. Крім того медпрацівники ПДМШ за потреби можуть швидко мобілізовуватися, й вирушати у зону АТО. При цьому вони добре обізнані з місцевістю, знайомі з військовими. Доцільність такої ініціативи нарешті зрозуміли й у МОЗ. В.о. міністра охорони здоров’я Віктор Шафранський запевнив, що медики ПДМШ відтепер їхатимуть у зону АТО з належно оформленими відрядженнями і за ними зберігатиметься не лише їхнє робоче місце, а й заробітна плата.
Головне – допоміг людям
Щоправда, Руслану Добровольському поки жодних документів, які засвідчують його перебування в артилерійському батальйоні у зоні бойових дій на Сході, не видали. Але обіцяють…
«Для мене – це громадянський обов’язок. Якщо не отримаю довідки про участь в АТО, це – не так важливо, – каже медик. – Головне – допоміг людям і сам залишився неушкодженим. А оцінку своєї роботи отримав від командира частини. Я й зараз частенько спілкуюся по телефону з військовими – надаю їм консультації. Як керівник благодійної організації, допомагаю командиру. Бо у нього – онкохвора дитина, і, дарма, що батько воює в АТО, лікувати її сім’я змушена власним коштом».
Нині у багатьох з’явилася думка, що за два роки військових дій ситуація із забезпеченням армії та військової медицини стабілізувалася, й допомоги громадян, як раніше, вони не потребують. Проте Руслан Добровольский запевняє, що це не так.
Знову вирушатиме на передову
«Уже два роки йде війна, яку в нас досі називають АТО, і люди від неї стомилися, чи звикли, – розповідає він. – Для тих, хто повертається зі Сходу, стає шоком: там ідуть бої, ллється кров, навкруги поранені й убиті, а тут – люди спокійно гуляють, відпочивають. Нерідко без особливих емоцій сприймають повідомлення ЗМІ про загибель у зоні проведення АТО за добу 5-7 осіб. Це нікого не вражає. Нещодавно по телевізору повідомили, що у Львові загинуло четверо громадян. Це – страшна трагедія, а семеро в АТО – вже якось звично. Складається враження, що війна поступово стає буденною справою. Хоча кожне людське життя – безцінне і коли воно обривається – це трагедія».
Саме тому до тих пір, поки на Донбасі триватимуть бойові дії, київський лікар Руслан Добровольський знову й знову вирушатиме на передову. Щоб рятувати поранених бійців, надавати медичну допомогу мирному населенню – власне, повертати людей до життя. Бо це – його покликання, його робота, його життєва позиція.
До речі, у Києві в нього ще один фронт: він відстоює у судах свої трудові права. За часів мерства Леоніда Черновецького територію амбулаторії загальної практики і сімейної медицини, в якій працював Руслан Добровольський, нахабно привласнили. Медик разом із активними киянами виступив проти свавілля, за що його з порушенням чинного законодавства звільнили з роботи. Лише завдяки членству у незалежній профспілці, яка підтримала свого товариша, Руслану вдалося добитися справедливості у судах. Щоправда рішення про поновлення його на роботі ще й досі не виконані. Боротьба триває…